Ділан Томас. Через те, що за дротами розпеченими (Because The Pleasure-Bird Whistles)

Через те, що за дротами розпеченими

Через те, що за дротами розпеченими висвистує перната втіха,
чи солодше заспіває сліпий кінь?
Зручна птаха та звір лежать, розміщенні тихо
терпіти цю вечерю і настрою ножі,
схожим робом толерує свою річ тінь
і мириться з товариством заліза
самотність іржі.

В обнюханому та налитому на кінчик лизня року снігу,
що розбиває плювок, мов бульбашки зі зруйнованими кімнатами,
закоханий чоловік,
один-сам на дві гілочки з вогниками-очами,
отаборився в білій, як наркотик, зливі нервів з харчами,
та ласує смаком часів крізь смертоносну деревину волосся
у вітрі, що обскуб гусака,
і ніколи, у міру того, як нескорена
воля дикого язика ламає свої гробниці,
не ходить по колу, щоб глянути на виляння червоного  кореня.

Тому що там стоїть, немов єдиний поверх безлюдного міста,
замерзла дружина, чиї соки таємно дрейфують,
як нерухоме море у скульптурі,
чи повинен я теж,
вражений на гарячій та розгойданій вулиці,
не озиратися на останній з минулих років,
що валиться й горить у плутанині галерей та веж,
як пошматовані малюнки хлопчаків?

Я прикрашаю м’ясом вигадки соляну особу та прокляте місце біля
неї, бо голод перевертає утробу мертвих
і чесна людина випадає в антиподи, не помічаючи,
що вже на іншому боці безсилля
продовжує битву.
Так бризки, які відлітають від грудей скелі,
не  усвідомлюють, що вони вже не хвиля.
За колишнім столом я повторюю цю теперішню передобідню молитву.
(Переклад — Ігор Касьяненко)

***

Because The Pleasure-Bird Whistles

Because the pleasure-bird whistles after the hot wires,
Shall the blind horse sing sweeter?
Convenient bird and beast lie lodged to suffer
The supper and knives of a mood.
In the sniffed and poured snow on the tip of the tongue of the year
That clouts the spittle like bubbles with broken rooms,
An enamoured man alone by the twigs of his eyes, two fires,
Camped in the drug-white shower of nerves and food,
Savours the lick of the times through a deadly wood of hair
In a wind that plucked a goose,
Nor ever, as the wild tongue breaks its tombs,
Rounds to look at the red, wagged root.
Because there stands, one story out of the bum city,
That frozen wife whose juices drift like a fixed sea
Secretly in statuary,
Shall I, struck on the hot and rocking street,
Not spin to stare at an old year
Toppling and burning in the muddle of towers and galleries
Like the mauled pictures of boys?
The salt person and blasted place
I furnish with the meat of a fable;
If the dead starve, their stomachs turn to tumble
An upright man in the antipodes
Or spray-based and rock-chested sea:
Over the past table I repeat this present grace.

Читайте ще вірші Ділана Томаса тут: Ділан Томас. Вірші