ЯК МЕДВЕДЧУК МОЖЕ АНЕКСУВАТИ ДЕРЖАВНИЙ СЕКТОР БЕЗПЕКИ
Ухвалення парламентом у липні 2018-го Закону «Про національну безпеку» виглядало символічно. Документ визначив напрямки реформування нацбезпеки і максимально наблизив Україну до правових стандартів безпеки НАТО. Голосування у ВР відбувалося напередодні саміту Альянсу, де Україна не отримала ПДЧ виключно через національну угорську впертість.
Однак, прийняття закону виявило підводні течії, здатні критично розхитати фундамент національної безпеки. Однією із таких є зобов’язання ухвалити закон щодо повноважень парламентського контрольного комітету за діяльністю правоохоронних органів. Ідеться про створення у Верховній Раді органу, який зможе впливати на діяльність усіх силових структур і отримувати там будь-яку інформацію, зокрема під секретним грифом.
В умовах мирного життя фактор посилення парламентського контролю силових структур не виглядає критичним. Однак, з огляду на п’ять років війни в Україні, гібридну агресію на Азові, а також – прописку у Верховній Раді очевидної агентури РФ, такий крок вимагає зваженості.
Якщо представники Кремля зможуть вгніздитися у правоохоронному комітеті із мегаконтрольними повноваженнями, вони отримають ключ до національної безпеки країни. Ідеться про доступ до оперативної діяльності правоохоронних органів, можливість отримання інформації про ключових професіоналів і підготовку ними спецоперацій. Аби усвідомити ризики, достатньо уявити там хоча би Надю Савченко, яка до ізоляції за колаборантство із кремлівською агентурою займалася питаннями національної безпеки та оборони.
Ці небезпеки виглядають ще більш загрозливими з огляду на мобілізацію в Україні п’ятої колони напередодні парламентських виборів-2019. Поза сумнівами, Віктор Медведчук – куратор місцевого проросійського політичного лобі – зробить усе, аби закласти «правильні» юридичні підвалини під комітет і отримати там належне представництво. Адже це стратегічний майданчик для держави, яку він представляє в Україні. У такому випадку гібридна анексія усього сектору безпеки країни в інтересах Кремля – лише питання часу.
Наразі існує два законопроекти, що готуються до першого читання у «нетрях» парламенту і Кабміну. Один із них член парламентського комітету з питань безпеки і оборони Андрій Левус презентував 14 грудня у Брюсселі на засіданні спільної робочої групи Україна — НАТО. А другий наразі опрацьовують в МВС. Його вже погодили у різних правоохоронних органах. Тож певною мірою проект вважається консолідованою позицією силового блоку країни.
Втім, диявол ховається у деталях. Тому варто оцінювати не окремі документи, а цінності, які вони мають представляти і ризики, яких потрібно уникнути. Насамперед варто усвідомлювати принципову різницю між адмініструванням сектору безпеки, яке здійснюють Президент, РНБО, Кабінет міністрів і уповноважені органи виконавчої влади, та парламентським контролем.
Європейські парламентські комітети з нагляду за діяльністю правоохоронних органів займаються удосконаленням законодавчого поля, визначають повноваження і взаємодію служб, формують бюджети і перевіряють видатки. Натомість пряме втручання у функціональні процеси там зазвичай не практикується, а часто – вважається загрозливим з огляду на питання національної безпеки.
Функції парламентського контролю в Україні так само мають полягати у нагляді за дотриманням законності силовими структурами, а не у втручанні в оперативну діяльність. Ідеться про звітування Верховній Раді відповідних керівників, надання відповідей на запити, інформування парламентських комітетів, постійних і тимчасових комісій. Такого рівня прозорості достатньо, аби депутати оцінили діяльність окремих органів. Але водночас обмеження у наданні оперативної інформації убезпечить українські спецслужби від руйнівних ворожих впливів.
До речі, юридично врегулювати питання допуску депутатів до інформації, якою оперують правоохоронні органи, практично нереально. Адже вже сам факт роботи нардепа у такому комітеті порушує його законні права і свободи. Зокрема, щодо контактів з іноземцями, обрання міста відпочинку, вільного пересування тощо. Необхідно також змінювати законодавство у частині депутатської недоторканності щодо кримінальної відповідальності за розповсюдження секретної інформації.
Відтак, при визначенні відповідних повноважень Верховної Ради важливо відділити функції управління правоохоронними органами від контролю за їхньою діяльністю. Для забезпечення парламентського контролю достатньо законодавчо розширити повноваження чинного комітету з питань національної безпеки та оборони, замість створення нового. До того, недоцільно роз’єднувати парламентський контроль за різними правоохоронними і спеціальними структурами. Адже питання дотримання законності, а також – прав и свобод громадян визначає універсальна для всіх правова база ОРД.
Такий підхід жодним чином не суперечить міжнародним зобов’язанням України. Але водночас він позбавить ворога інструментів впливу на національну безпеку країни. Наша прозорість не може бути вразливою. А відкритість України не повинна створювати в очах ворогів ілюзію беззахисності.