Пост пам'яті загиблого в АТО капітана
Я хочу розказати вам про велику Людину. Я розповім про Героя, про цвіт нашої нації та приклад для наслідування, якого ми всі втратили. Коли прочитаєте, зрозумієте, чому слово "Людина" написане з великої літери.
Віталій Дмитрович Сенюк народився 08.07.1971 року у селі Острівець Городенківського району Івано-Франківської області.
Спочатку проживав у селі, підлітком поїхав навчатися до війського училища, а вже коли став військовослужбовцем, постійно з сім'єю переїзджав з місця на місце, куди кидала його доля (Чортків, Коломия, Івано-Франківськ).
Закінчив Ачинське військово - авіаційне технічне училище за фахом "старший технік літаків". Спочатку був у званні старшого лейтенанта, потім - капітана, нагороджений нагрудною медаллю за зразкову службу.
Віталій Дмитрович дуже любив своїх дітей, а у їхньому вихованні була присутня крапелька військового духу, тато вчив їх порядку та дисципліні, релігійності та вмінню любити та прощати.
Любив відпочинок із сім'єю, подорожі, тварин, полювання, а також риболовлю, він ніколи не сидів на місці, захоплювався кованою справою, зараз у Острівцях є його робота - велика кована брама, зроблена його золотими руками, що не цуралися будь - якої роботи.
Дуже добрий, завжди більше допоможе комусь, аніж собі, надзвичайно життєрадісний, він радів всьому, що у нього є, всім говорив, що у нього найкраща сім'я, діти і життя, хоча жити у сім'ї військових - це не завжди весело і добре, були часи, коли навіть на хліб не було грошей.
Не дивлячись на те, що після 20 років служби, Віталій Дмитрович був на пенсії, переніс операцію на спинному мозку, і міг нікуди не йти, він записався добровольцем у 2014 році, коли в його країну завітала війна.
Сидіти в штабі - то було не його. Це була надзвичайно сильна духом Людина, зразковий офіцер та командир, йшов туди, де гаряче, разом із простими солдатами, підміняв їх, допомагав, захищав, адже знав, що у нього є молодий син, такий, як і вони, ці солдати, він просто був батьком їм всім. У нього було велике серце, люди не бачили, щоб він конфліктував з кимось.
Капітан, начальник розвідки батальйону 24-ї окремої механізованої бригади.
За 3 роки війни Віталій Дмитрович пройшов багато пекельних місць, але завжди пліч-о-пліч з побратимами зустрічав небезпеку та не ховався. Він казав, що синдром війни затягнув його з головою, і він буде там до самої нашої перемоги.
Загинув 14 січня близько 15.00 в районі села Новоолександрівка Попаснянського району Луганської області внаслідок прямого попадання протитанкової керованої ракети в автівку, в якій він їхав, смерть була миттєвою.
Орієнтовно завтра тіло капітана мають привезти додому, поховають Героя 19 січня на Алеї Слави поблизу села Черніїв. У нього залишились батьки, дружина, молодший брат та троє дітей.
Завершується розповідь, я спробував посіяти в ваших серцях пам'ять та подяку цій Людині, яка три роки боронила нашу землю та охороняла наш сон.
Спіть, капітане. Ви виграли свій бій.
Ян Осока, волонтер
"Паралелі"